СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ. ЕНЕРГОГЕНЕРУВАЛЬНИХ УСТАНОВОК
4.1. Котельні установ ки
Котельною установкою називають конструктивно об’єднаний в єдине ціле комплекс котельного агрегату та допоміжного обладнання. Котельний агрегат являє собою сукупність пристроїв, механізмів та елементів, об’єднаних між собою для виробництва водяної пари або теплої води потрібних параметрів. До допоміжного обладнання належать вентилятори, димососи, хімводоочищення, системи підготовки і подачі палива та золошлако — видалення, обладнання для очищення димових газів, димова тру ба тощо.
4.1.1. Загальні положення
Залежно від виду виробленого робочого тіла котельні установки підрозділяють на парові, що виробляють водяну пару потрібних параметрів, і водогрійні, що видають гарячу воду визначеної температури та тиску.
За призначенням котельні установки поділяють на енергетичні, промислові, опалювально-промислові та опалювальні. В енергетичних котельних установках виробляють пару високого (р < 9 МПа) і середнього (р < 3,5 МПа) тиску, призначену для подальшого перетворення в парових турбінах на ТЕС.
Виробничі котельні установки призначено для одержання водяної пари або гарячої води нарізні технологічні потреби. В опалювальних котельних установках виробляють водяну пару низького тиску або нагрівають воду лише для опалення, вентиляції і гарячого водопостачання житлових бу — динків івиробничих споруд.
Важливою ознакою класифікації котельних установок є розміщення в них продуктів горіння палива і робочого тіла (води, водяної пари). Котельні установки, у яких продукти горіння рухаються в трубках, а вода — ззовні труб, називають газотрубними, інакше — водотрубними (вода ру — хається в трубках, а гази — ззовні).
Опалювальні й опалювально-промислові котельні установки можуть бути газотрубні і водотрубні, для енергетичних цілей використовують лише водотрубні котли.
Важливою ознакою, за якою класифікують парові котельні установки, є спосіб руху в них робочого тіла. За цією ознакою вони можуть бути з природною, примусовою та комбінованою циркуляцією.
Джерелом теплової енергії в котельних установках є органічне паливо. Робочим тілом є вода, в окремих випадках використовують органічні висококиплячі рідини, наприклад даутерм, дифеніг та ін. Застосування останніх зумовлене їх особливими теплофізичними властивостями, насамперед високою температурою кипіння і конденсації при низькому (порівняно з водою) тиску. Це дозволяє підвишцти ККД бінарного циклу, у якому водяна пара забезпечує можливість використання нижньої температурної границі, а органічні рідини — верхньої.
Робочий процес у котельних установках складається з таких кінцевих стадій:
1) горіння палива;
2) теплопередача від гарячих димових газів до води або пари;
3) пароутворення (нагрівання води до кипіння і її випаровування) і перегрів насиченої пари.
Котельна установка складається з котла відповідного типу і допоміжного устаткування, шо забезпечує його роботу.
Основними елементами котла є топка і теплообмінні поверхні. Взаємне розмішення топки і газоходів, у яких знаходяться теплообмінні поверхні нагріву, тобто компоновка котла визначається властивостями палива, паровою потужністю і кінцевими параметрами пари.
Розрізняють П-, Т — і N-подібні та баштову компоновки котла (рис. 4.1). Під час спалювання мазуту, природного газу зазвичай використовують П-подібну компоновку (рис. 4.1, а), коли котел має два вер — тикальні газоходи (топкові камери і конвективну шахту) і горизонтальний газохід, шо з’єднує їх. Для спалювання твердого палива таку компоновку застосовують у котлах паровою потужністю (D0) до 1 000…1 600 т/г.
Рис. 4.1. Основні види компонування котлів: а — П-подібне; б — N-подібне (чотириходове); в — Т-подібне; г — баштове |
Т-подібне компонування (рис. 4.1, в), що сприяє зменшенню глибини конвективно! шахти і висоти з’єднувального газоходу, застосовують для потужних котлів (D0 > 1000 т/г), що працюють на твердому паливі. Для вугілля з високоабразивною золою Т-подібне компонування застосову — ють для котлів, починаючи з D0 > 500 т/г.
N-подібне компонування котла (рис. 4.1, б) використовують під час спалювання палива з високим умістом в золі оксиду кальцію і лугів. Котел виконують три — або чотириходовим, з підйомною або інвертною топкою і ширмами в проміжних газоходах.
У потужних котлах для спалювання газу і мазуту або твердого палива (зокрема бурого вугілля з великим умістом високоабразивної золи) можна використати баштове компонуванням (рис. 4.1, г) у поєднанні з відкритим і напіввідкритим компонуванням котельного обладнання. Для нормального функціонування котла треба забезпечити підготовку і подання до нього палива, подання окиснювача для горіння, а також евакуацію продуктів згорання, золи і шлаку (якщо спалюють тверде паливо) та ін.
Допоміжне устаткування котла — це дуттьові вентилятори і димососи для подання повітря в котел і евакуації з нього в атмосферу продуктів згорання; бункери, живильники сирого палива і пилу; вуглерозмельні млини для забезпечення безупинного подання і підготовки пилоподібного палива потрібної якості; золовловлювальне і золошлакотранспортувальне обладнання для очищення димових газів від золових частинок з метою охорони навколишнього середовища від забруднення і для організованого виведення вловленої золи і шлаку; пристрої для профілактичного очищення зовнішньої поверхні труб котла від забруднень; контрольно — вимірювальна апаратура; водопідготовчі установки для обробки вихідної (природної) води до заданої якості.
Основними елементами котельної установки (рис. 4.2) є поверхні нагріву, призначені для передачі теплоти від теплоносія до робочого середовища (води, пароводяної суміші, водяної пари або повітря). Залежно від процесів перетворення робочого тіла розрізняють нагрівальні, випарні і перегрівальні поверхні нагріву.
Теплоту від продуктів згорання до поверхні нагріву можна передавати випромінюванням (радіацією) і конвекцією. Відповідно до цього поверхні нагріву поділяють на радіаційні, конвективні і радіаційно-конвективні (напівр адіаційні).
До конвективної нагрівальної поверхні належать економайзер 18 (рис. 4.2), призначений для підігріву живильної води, що надходить у котел. Економайзер розміщують у зоні відносно невисоких температур у конвективній опускній шахті.
Рис. 4.2. Технологічна схема котельної установки: 1 — конвеєр; 2 — бункер; 3 — живильник; 4 — млин; 5 — короб первинного повітря; 6 — нижній розподільний колектор; 7 — короб вторинного повітря; 8 — пальники; 9 — топка; 10 — опускні труби; 11 — обмурівка котла; 12 — підйомні труби; 13 —14 — барабан; 15 — ширмові перегрівники; 16 — конвективний перегрівник; 17 — другий ступінь економайзера; 18 — перший ступінь економайзера; 19 — повітропідігрівник; 20 — вентилятор; 21 — газоочистка; 22 — димосо с; 23 — димова труба; 24 — виведення золи та шлаку |
Випарними є поверхні нагріву, розміщені в зоні найвищих температур топки 9 або в газоході за нею. Це найчастіше радіаційні або радіацій — но-конвективні поверхні нагріву — екрани, фестони, котельні пучки. Екранні поверхні 12 — це поверхні нагріву котла, розміщені на стінах топки і газоходів, що захищають їх від впливу високих температур. Екрани можуть бути також встановлені всередині топки (двосвітні екрани, що піддаються двосторонньому опромінюванню).
Перегрівальні поверхні нагріву можуть бути радіаційними, ширмовими і конвективними: радіаційні перегрівники розміщують на стінах топки або на її стелі. Ширмові перегрівники 15 — це поверхні нагріву, у яких шир — ми розміщено з великим поперечним кроком труб, які одержують теплоту випромінюванням і конвекцією приблизно в рівних кількостях. Конвекти — вні перегрівники 16 встановлюють у газоходах: у перехідному горизонтальному або на початку (по ходу газів) конвективної шахти.
Сукупність послідовно розміщених по ходу робочого тіла поверхонь нагріву, трубопроводів, що їх з’єднують, і встановлених додаткових пристроїв складає пароводяний тракт котла. До основного пароводяного тракту котла входять економайзер 18, труби відводу, барабан 14, опускні труби 10 і ниж
ній розподільний колектор 6, екрани, стельовий перегрівник, перший та другий ступінь конвективного перегрівника 16. Проміжний перегрівник 17 є елементом пароводяного тракту проміжного перегріву пари (див. рис. 4.2).
Устаткування для подання палива до пальників 8 і підготовки його до спалювання являє собою паливний тракт котла. Він містить конвеєр 1, бункер 2, живильники 3 вологого палива та пилу. Бункери вологого палива, призначені для зберігання постійно відновлюваного запасу палива, забезпечують безупинну роботу котла. Живильники вологого палива — пристрої для дозування і подання палива з бункера до млинів 4, призначені для одержання вугільного пилу потрібної якості. До млина одночасно з паливом для його підсушки (за допомогою короба 5) подають су — шильний агент, найчастіше — повітря.
Повітряний тракт котельної установки складають забірний повітровід, дуттьовий вентилятор 20, повітропідігрівник 19, короби 5 і 7 первинного і вторинного повітря (рис. 4.2). Усі елементи повітряного тракту (крім забірного повітроводу) знаходяться під надлишковим тиском, що забезпечує дуттьовий вентилятор. Підігріте в повітропідігрівнику повітря використовують для сушіння палива, що дозволяє підвищити інтенсивність і економічність його горіння. Розрізняють рекуперативні і регенеративні повітропідігрівники.
Теплота від продуктів згорання до повітря в рекуперативному пов ітр опідігр ів нику пер е даєть ся через їх теплообмінну відокрем — лювальну поверхню (рис. 4.3).
Трубчасті повітропідігрів — ники (ТПП) бувають одно — та двосту пенев і: пер ший ступінь
багатоходовий (гход = 2-6), другий має один, рідше два ходи.
Роблять їх з окремих кубів (секцій). Куб складається з вертикальних сталевих тонкостінних труб (8 = 1,6 мм), які закріплюють у трубних дошках завтовшки 15…20 мм. Гази рухаються в трубах зверху донизу, повітря — за схемою перехресного ходу в міжтрубному просторі. Розмі-
щення труб шахове, зовнішній діаметр 40…51 мм (більші значення — для абразивного палива).
Розрізняють одно — (z = 1), дво — і багатопотокові, а також одно — і двоступеневі конструкції ТПП (рис. 4.4). Одноступеневий підігрів рекомендовано при температурі гарячого повітря trп ^ 320 °С. Швидкість повітря Wn ~ (0,4…0,6)Wr> де w — швидкість газів. Ступінь ТПП спирається на балки, з’єднані з каркасом котла. Температурні розширення металу сприймаються компенсаторами лінзового типу. Повітря пропускають по коробах.
Гази Гази Гази Гази Гази Гази І І тт y 4 Рис. 4.4. Схема компонування трубчастих повітропідігрівників (zx — кількість ходів; zCT — кількість ступенів; z^-j. — кількість потоків): а — zх = 4, zCT = 2; б — zCT = 2, перший ступінь: z^ = 2, zKm = 4, другий ступінь: z^ = 1, zKm = 1; в — два потоки: перший потік — zCT = 1, Zход = 3, другий потік — zCT = 2, Zход = 4, г — zCT = 1, z^x = 2, Zход = 3; П — повітря; гази — продукти згорання палива |
У регенеративному повітропідігрівнику (РПП) процес передачі теплоти від гарячих газів до повітря відбувається через ту саму теплообмінну поверхню, що контактує послідовно з газами та повітрям (рис. 4.5).
Теплообмінну поверхню 6 РПП виконують з гофрованих сталевих листів. По висоті РПП поділяється на гарячу і холодну частині. Частота обертання ротора більше 1,5 хв-1. Обтікання листів газами і повітрям — поздовжнє. Швидкість газів wг = 11 ± 2 м/с, повітря wn = 6…9 м/с.
Продукти згорання проходять послідовно всі поверхні нагріву і після очищення від золи в золовловлювачах 21 виводяться через димову трубу 23 в атмосферу (див. рис. 4.2). Усе це становить газовий тракт котла, що може знаходитися під тиском дуттьового вентилятора або під розрідженням. В останньому випадку в газовому тракті після золовловлювачів установлюють димосос 22.
Пристрої 25, призначені для шлаковидалення, золовловлювачі 21 і канали 24 входять до тракту золошлаковиведення (див. рис. 4.2).
Елементами котла є обмурівка і каркас. Обмурівка 12 — система вогнетривких і теплоізоляційних захисних засобів або конструкцій, призначених зменшити теплові втрати і забезпечити газощільності.
Каркас 13 — несуча металева конструкція, що приймає навантаження від маси котла з робочим тілом, яке знаходиться в ньому, і всі інші можливі навантаження і забезпечує потрібне взаємне розміщення елементів котла. На каркасі котла передбачено площадки обслуговування і перехідні східці.
Котли класифікують залежно від виду відповідного тракту і його устаткування. За видом палива і відповідного паливного тракту розрізняють котли для газоподібного, рідкого і твердого палива.
За газоповітряним трактом розрізняють котли з природною, врівноваженою тягою і з наддуванням. У котлі з природною тягою опір газового тракту долається під дією різниці густини (питомої маси) атмосферного повітря і газу в димовій трубі. Якщо опір газового тракту (так само, як і повітряного) долається за допомогою дуттьового вентилятора, то котел працює з наддуванням. У котлі з врівноваженою тягою тиск у топці і на початку газоходу (поверхня нагріву 15) підтримується близьким до атмосферного спільною роботою дуттьового вентилятора і димососа. Котли зазвичай виготовляють газощільними.
За видом пароводяного тракту розрізняють барабанні (рис. 4.6, а, б) і прямотечійні (рис. 4.6, в, г) котли. У всіх типах котлів через економайзер і перегрівник 6 вода і пара проходять одноразово. У барабанних котлах пароводяна суміш у випарних поверхнях нагріву 5 циркулює багаторазово (від барабана 2 по опускних трубах 3 до колектора 4 і до барабана 2). В котлах з примусовою циркуляцією (рис. 4.6, б) перед входом води у випарні поверхні 5 встановлюють додатковий насос 8. У прямотечійних котлах (рис. 4.6, в) робоче тіло по всіх поверхнях нагріву проходить одноразово під дією напору, що створює живильний насос 7.
У прямотечійних котлах докр етичного тиску випарні екрани 5 розміщають у нижній частині топки, тому їх називають нижньою радіаційною частиною (НРЧ). Екрани 6, розміщені в середній і верхній частинах топки, переважно є перегрівальними. їх відповідно називають середньою радіаційною частиною (СРЧ) і верхньою радіаційною частиною (ВРЧ).
Щоб підвищити швидкість руху води в деяких поверхнях нагріву (зазвичай НРЧ), у період запуску прямотечійного котла або під час роботи на знижених навантаженнях забезпечують примусову рециркуляцію води спеціальним насосом 8 (рис. 4.6, г). Це котли з рециркуляцією і комбінованою цир ку ля цією.
Відповідно до фазового стану виведеного з топки шлаку розрізняють котли з твердим і рідким шлаковиведенням. У котлах з твердим шлакови — веденням шлак з топки виходить у твердому стані, а в котлах з рідким шлаковидаленням — у розплавленому.
Технологія одержання водяної пари для барабанних і прямотечійних котлів різна.
Рис. 4.6. Схеми пароводяного тракту котла: а — барабанного з природною циркуляцією; 0 — барабанного з примусовою циркуляцією; в — прямотечійного; г — прямотечійного з примусовою циркуляцією |
Барабанні котли широко застосовують на ТЕС. Наявність одного або декількох барабанів з фіксованою границею поділу між парою і водою є характерною особливістю цих котлів. Живильна вода в них здебільшого після економайзера (див. рис. 4.6, а) подається до барабана 2, де змішу — ється з котловою водою (водою, що заповнює барабан і екрани). Суміш котлової і живильної води по опускних необігріваних трубах 3 з барабану надходить до нижнього розподільного колектора 4, а потім до екранів 5 (випарні поверхні). В екранах вода одержує теплоту від продуктів згорання палива і закипає. Пароводяна суміш, що при цьому утворюється, піднімається до барабана. Тут пара і вода розділяються. Пара по трубах, що з’єднуються з верхньою частиною барабана, направляється до перегрівника 6, а вода знову подається в опускні труби 8.
Замкнену систему, що складається з барабана, опускних труб, колектора і випарних поверхонь, по якій багаторазово рухається робоче тіло, називають контур циркуляції, а рух води в ньому — циркуляція. Рухробо — чого середовища, зумовлений тільки різницею густини води в опускних трубах і пароводяній суміші в підйомних, називають природна циркуляція, а паровий котел — барабанний з природною циркуляцією. Природна циркуляція можлива лише в котлах з тиском пари, що не перевищує 18,5 МПа. Якщо тиск більший, то через малу різницю густини пароводяної суміші і води стійкий рух робочого середовища в циркуляційному контурі забезпечити важко. Якщо рух середовища в циркуляційному контурі створює насос 8 (рис. 4.6, б), то циркуляцію називають примусовою, а паровий котел — барабанним з примусовою циркуляцією. Примусова циркуляція дозволяє виконувати екрани з труб меншого діаметра як з підйомним, так і з опускним рухом середовища в них. До недоліків такої циркуляції слід віднести потребу встановити спеціальні насоси (циркуляційні), що мають складну конструкцію і потребують додаткової витрати енергії на їх роботу.
У прямотечійних котлах барабана немає. Живильна вода в них, як і в барабанних котлах, послідовно проходить економайзер 1 (див. рис. 4.6, в), випарні 5 і перегрівальні 6 поверхні. Рух робочого середовища в поверхнях нагріву одноразовий, його створює живильний насос. З випарної поверхні виходить пара. Це дозволяє відмовитися від металоємного барабана. Надійне охолодження металу труб випарної поверхні забезпечує відповідні швидкості руху робочого середовища. У прямотечійних котлах немає чітких меж між економайзерною, випар — ною і пароперегрівальною поверхнями. Зміна параметрів живильної води (температура, тиск), характеристик палива, повітряного режиму змінює співвідношення площ цих поверхонь. Так, зі зниженням тиску в котлі зменшуються розміри економайзерної ділянки (зона підігріву), збільшується випарна зона (через зростання теплоти пароутворення) і дещо скорочується зона перегріву.
Прямотечійні котли порівняно з барабанними мають значно менший об’єм акумулювального робочого тіла. Тому для їх роботи потрібна чітка синхронізація подання води, палива і повітря. Вони можуть бути як докритичного, так і понадкритичного тиску.