Бурение грунтовых зондов, установка энергетических колодцев

Основи метанового бродіння досліджувалися у СРСР почина­ючи з 40-х років XX століття. За час існування СРСР у теоретичних дослідженнях брали участь інститути системи Академії наук, Ака­демії комунального господарства ім. Памфілова. У проектних ін­ститутах, таких як: Всесоюзний інститут електрифікації сільського господарства (ВІЕСГ), Український науково-дослідний і проектний інститут агропромислового комплексу проводилися прикладні дос­лідження сільськогосподарського напрямку [58-62].

Г. Д. Ананіашвілі у 1948 році у Тбіліській філії (Всесоюзному інституті сільського господарства), розпочав застосування метано­вого зародження до сільськогосподарських відходів СРСР. У 1948- 1954 р. р. була розроблена і побудована перша лабораторна та виро­бничо-біоенергетична установка в СРСР. Установка була розрахо­вана на утилізацію гною від 10 корів. Переробка проводилася при мезофільному режимі (32…34 °С). Вихід 1 м3 газу з їм3 реактора забезпечувала питома установка. У популярній літературі («Юний технік», 1959 р., № 6) з’явилося одне з перших повідомлень на ос­нові цього досвіду, що популяризувало біогазові технологію з ре­комендаціями щодо її реалізації в умовах приватного господарства. Внаслідок дешевизни енергоресурсів і відсутності великих тварин­ницьких господарства технологія не одержала широкого розповсю­дження.

Внаслідок світової енергетичної кризи керівництво СРСР у середині 70-х років вирішило проводити у країні політику енергоз­береження. Було створено багато великих тваринницьких комплек­сів, які зіткнулися з проблемою утилізації гнойових стоків, що

сприяло застосуванню інтенсивних технологій у сільському госпо­дарстві. Інтерес до біогазових технологій зростав, тому в 1981 році в СРСР при Держкомітеті з науки і техніки була створена спеціалі­зована секція за програмою розвитку біогазової галузі промислово­сті. У директивні документи СРСР увійшли пропозиції з розвитку мікробіологічної анаеробної технології, але вони не були забезпе­чені належними грошовими і матеріальними ресурсами. За час з 70 по 90-ті роки була створена наукова основа технологій мікробіоло­гічної анаеробної переробки біомас, було побудовано кілька дослі­дницьких установок, одна з яких — у радгоспі «Огре» Латвійської РСР (1982 р., 75 м3). На цих установках відпрацьовувався процес переробки біомаси дослідницького характеру [2].

Запорізький конструкторсько-технологічний інститут сільсь­когосподарського машинобудування (КТІСМ) був найбільшим віт­чизняним центром розробки конструкцій біогазових установок, а також інших машин та устаткування для переробки відходів аграр­ного виробництва. В основу створення кількох лабораторних і дос­лідницьких установок лягли зібрані вченими дані, але до державних випробувань була допущена лише одна конструкція КТІСМ — КО — БОС-1 (рисунок 1.33).

На базі дослідницької молочної ферми-лабораторії була успі­шно випробувана установка КОБОС-1 і схвалена для серійного ви­пуску на заводі в м. Галас (Курганської обл., Північний Урал). Вона будувалася за програмою освоєння технології анаеробної перероб­ки відходів як варіант серійних установок для тваринницьких гос­подарств середньої величини — молочнотоварних ферм на 400 голів молочних корів або дрібних свинарських господарств на 4000 сви­ней. 10 комплектів обладнання встиг випустити завод до припи­нення фінансування внаслідок розпаду СРСР. З установки (з 10 ви­пущених) були розподілені в Білорусії та на Україні, 5 відправлені до Середньої Азії (2 з яких у Киргизстан), 2 до Росії. На фермі ве­ликої рогатої худоби в Кам’янецькому районі Брестської обл. Біло­русії була впроваджена тільки одна з них. На добу установка виро­бляє 400… 500 м3 біогазу та переробляє 50 м3 гною.

ВТК «Флюїд» асоціації «Фермер» переробила одну з устано­вок, яка потрапила в Киргизстан, та встановила її на базі свиноко­мплексу ТОВ «БЕКПР» на 4000 голів в селі Лебедіновка Чуйської обл. в 2003 р., а інша — використовувалася як водозбірник в приват­ному господарстві Ошської обл. До переробки сільськогосподарсь­ких відходів в даний час в країнах СНД зріс інтерес. Висока вар­тість енергоресурсів і добрив, погіршення стану навколишнього се­редовища сприяють цьому. Загальне число біогазових установок у країнах СНД не перевищує кількох сотень, у зв’язку з низькою ін — формованістю фермерів про практичні шляхи запровадження біога­зових технологій, а також високої початкової вартості біогазових установок. Для успішної роботи установок у більшості випадків по­трібні серйозні конструктивні доробки, забезпечення доступу до сервісного обслуговування, а також навчання фермерів правилам експлуатації та дотримання правил техніки безпеки, як показав аналіз результатів опитувань.

На теперішній час біогазові установки проектуються як в Україні, так і за кордоном. Різні методи роботи, режими та конс­труктивні параметри, вартість та показники роботи закладені до них. Аналіз та досвід експлуатації біогазових установок наведено у Додатку А.

Комментарии запрещены.