Бурение грунтовых зондов, установка энергетических колодцев

За способом завантаження сировини біогазові пристрої ді­ляться на:

— Пристрої порціонного завантаження, які повністю завантажуються сировиною, а потім спустошуються після певного часу переробки. Для такого типу завантаження підходять установки будь-якої конструкції і будь-якого типу сировини, але вони відрізняються нестабільним виробництвом біогазу.

— Пристрої безперервного завантаження, в які щоденно завантажують маленькі порції сировини. При завантаженні нової сировини, рівна порція переробленого шламу випускається. Сировина, що переробляється в таких пристроях, повинна мати рідкий стан і бути однорідною. Кількість газу, що виробляється значно перевищує обсяг біогазу, що виробляється на порційних установках. Практично всі установки у розвинених країна, які виготовляють­ся в даний час, працюють, як установки безперервного завантаження.

3.1 Способи збору біогазу

Зовнішній вигляд біогазових установок залежить від обраного способу збору біогазу. Балонні установки (рисунок 3.1) являють собою термостійкий пластиковый або гумовий мішок (балон), в якому поєднані реактор і газгольдер. До пластика реактора кріп­ляться труби для завантаження і вивантаження сировини. За раху­нок розтяжності мішка і додаткового вантажу, який лягає на мішок досягається тиск газу. Перевагами такої установки є легкість транс­портування, низька вартість, проста конструкція, висока для пси — хофільного режиму температура бродіння, простий спосіб очищен­ня реактора, завантаження і вивантаження сировини. Недоліки та­кої установки — короткий період експлуатації (від 2 до 5 років), ви-

сока сприйнятливість до зовнішніх впливів, мала можливість ство­рення додаткових робочих місць [2, 3].

грунт

Різновидом балонних пристроїв є пристрої канального типу (рисунок 3.2), які зазвичай закриваються пластиком і зберігаються від прямого попадання сонячних променів.

Пристрої такого типу найчастіше використовують в розвине­них країнах, особливо при переробці стічних вод. Пристрої з м’я­ким верхом можуть бути придатними до експлуатації тоді, коли те­мпература навколишнього середовища досить висока і існує мала ймовірність пошкодження гумової оболонки реактора.

Обладнання з фіксованим куполом являють собою закритий, куполоподібний реактор і вивантажувальну ємність, відому як компенсуючу ємність. У верхній частині реактора — куполі, збира­ється газ. При завантеженні нової порції сировини, перероблена сировина виштовхується в компенсуючу ємність. Рівень перероб­леної сировини, в компенсуючій ємності, підвищується за рахунок збільшення тиску і азу.

Установки з фіксованим куполом, що виготовляються в Китаї (рисунок 3.3) є архетипом всіх подібних установок. Понад 12 міль­йонів таких установок було побудовано і працює в Китаї [3].

Використання газу в побутових приладах ускладнюється змі­нами газового тиску. Тому пальники і інші побутові прилади прак­тично неможливо налаштувати для оптимальної роботи. При необ­хідності постійного тиску газу, рекомендується встановити регуля­тор тиску в реакторі або вибрати іншу конструкцію установки [2,

3].

Реактори установок з фіксованим куполом зазвичай являють собою цегляні або бетонні ємності. Такі установки засипаються до самого верху землею, наповненою газом, для стримування внутрі­шнього тиску (до 0,15 кг/см2). За ради економії, мінімальний реко­мендований розмір реактора становить 5 м2. Існують такі установ­ки з об’ємами реакторів до 200 м2.

Верхня частина установки з фіксованим куполом, являє собою газгольдер (місце, де збирається газ), яка повинна бути герметична.

юо

Цегляна кладка і бетон негерметичні, тому ця частина установки повинна покриватися шаром речовини, яка не пропускає газ (ла­текс, синтетичні фарби). З метою зменшення ризику тріщин у газ­гольдері застосовують будівництво спеціального кільця в кладці реактора. Таке кільце являє собою гнучке зчеплення між верхньою (газонепроникною) і нижньою частиною (водонепроникною) напів — сферичної будови пристрою. Це кільце попереджує розповсю­дження тріщин у верхню частину газгольдера, що з’являються че­рез гідростатичний тиск в нижніх частинах реактора.

Пристрої з плаваючим куполом (рисунок 3.4) зазвичай скла­даються з рухомого газгольдера і підземного реактора. Газгольдер знаходиться або безпосередньо в сировині, або в спеціальній во­дяній кишені. Накопичений в газгольдері газ — піднімається або опускається, в залежності від тиску газу. Для того, щоб запобігти перекидання газгольдера його підтримують спеціальною рамкою. Якщо газгольдер знаходиться у спеціальній водяній кишені, він є захищений від перекидання.

Прерогативою цього пристрою є нескладність щоденних опе­рацій, елементарність визначення обсягу газу по висоті, на яку пі­днявся газгольдер. Тиск газу визначається за вагою газгольдера і є постійним. Будівництво пристрою з плаваючим куполом не викли­кає труднощів, і похибки, які можуть допускатися в конструкції за­звичай не створюють великих перешкод в отриманні газу. Недолі­ками такої конструкції є висока вартість сталевого реактору і висо­ка здатність заліза до корозії — Тому, установки з плаваючим заліз­ним куполом мають менший термін служби, ніж установки з фіксо­ваним залізним верхом [З, 231-252].

В минулі часи, такі пристрої будувалися загалом, лише в Індії (рисунок 3.5). Вони складаються з циліндричного або куполоподі­бного цегельного або бетонного реактору і плаваючого газгольдера.

Газгольдер плаває в спеціальній водяній кишені або в сирови­ні і має внутрішню або зовнішню раму, яка забезпечує стабільність і зберігає газгольдер у вертикальному положенні. При використанні газу газгольдер опускається, а при виробленні спливає вище. При­строї такого типу використовують, в основному для переробки гною, органічних відходів і фекалій в режимі постійного, тобто що­денного завантаження. Найчастіше вони споруджуються на фермах середнього розміру від 5 до15 м2) або у великих агроіндустріальних комплексах — розмір реактору від 20 до 100 м2.

Комментарии запрещены.