Бурение грунтовых зондов, установка энергетических колодцев

Як показано вище, електричну енергію виробляють на теплових елек­тростанціях, де потенційна енергія водяної пари перетворюється на меха­нічну енергію в паровій турбіні, звідки відпрацьовану пару направляють до конденсатора. Такі електричні станції називають конденсаційні. У цьому разі, щоб забезпечити споживачів теплотою і гарячою водою, по­трібне додаткове джерело теплоти — опалювальна котельня.

Разом з цим існують теплофікаційні ТЕС, на яких одночасно вироб­ляють як електричну, так і теплову енергію у вигляді технологічної або побутової пари, яка частково відпрацювала свій енергетичний ресурс у паровій турбіні для виробництва електричної енергії. Такі станції нази­вають теплоелектроцентралі, їх розташовують безпосередньо біля спожи­вачів теплоти: у містах, поруч з великими промисловими центрами і під­приємствами тощо. На ТЕЦ для спільного виробництва теплоти й елект­роенергії встановлюють турбіни з регульованими відборами пари.

На рис. 5.4 показано принципову теплову схему найпростішої ТЕЦ, яка одночасно забезпечує промислове парове навантаження. Пара, одер — жувана в котлі 1, надходить у турбіну 2, безпосередньо з’єднану з елект­ричним генератором 3, а потім прямує в конденсатор 4. З проміжного ступеня турбіни при потрібному регульованому тиску пару відбирають у розмірі 10-20 % від загальної кількості і подають споживачам теплоти 7. Частина пари у споживача втрачається, а частина конденсується, і її насо­сом 8 направляють до живильного бака 6, у який конденсатним насосом 5 подають і конденсат з конденсатора. Для відновлення втрат пари і кон­денсату до живильного бака по трубопроводу 10 додають хімічно очище­ну воду. Живильну воду подають в котел 1 живильним насосом 9.

У районах, які обслуговують великі теплоелектроцентралі, зазвичай є споживачі тепла, які використовують як пару, так і гарячу воду. У цьому разі на ТЕЦ установлюють турбіни з двома регульованими відборами па­ри. Один відбір (високого тиску) — для споживачів пари, другий відбір (низького тиску) — для передачі пари у водяні підігрівники.

Щоб забезпечити технологічні процеси окремих підприємств або їх групи електричною і тепловою енергією, споживання яких може бути нерівномірним у часі, використовують міні-ТЕЦ. Міні-ТЕЦ за тепловою схемою не відрізняються від енергетичних потужних ТЕЦ. Відмінність полягає в потужності (кількості виробленої електричної і теплової енер — гії). Доцільність установки та функціонування міні-ТЕЦ визначають тех — ніко-економічним розрахунком на стадії проектування порівняно з окре­мим забезпеченням електричною енергією від уже існуючих КЕС і буді­вництвом на території підприємства котельної установки, яка буде за­безпечувати теплотою технологічний цикл, опалення, гаряче водопоста­чання та ін. В останньому випадку докладно розглядають можливість використовувати вторинні енергоресурси, утилізація яких після техно­логічних процесів може зменшити проектну потужність котельної і на­віть міні-ТЕЦ.

Використання ТЕЦ, міні-ТЕЦ, а також котелень пов’язане з потребою забезпечити споживачів тепловою енергією у вигляді водяної пари або гарячої води потрібних параметрів.

Постачання до споживача теплоти, віддача її та повернення до джере­ла теплопостачання конденсату або охолодженої води відбуваються за рахунок використання спеціалізованого обладнання (РОУ, водяні та кон — денсатні насоси, теплообмінники, інжектори, теплоізольовані трубопро­води — теплові мережі тощо), яке називають теплофікаційне, а сам процес забезпечення споживача теплотою — теплофікація.

Для великих міст України особливістю теплопостачання є теплофіка­ція за рахунок ТЕЦ. Вони забезпечують близько 40 % теплової енергії, споживаної в промисловості і комунальному господарстві для потреб опалення і гарячого водопостачання, і мають безперечну термодинамічну перевагу перед виробництвом енергії на КЕС.

Забезпечення споживачів теплотою тільки за рахунок використання ТЕЦ має назву централізоване теплопостачання. Процес централізова­ного теплопостачання складається з трьох послідовних операцій: підгото­вка теплоносія потрібних параметрів, транспортування теплоносія до споживача, використання теплоти теплоносія споживачем і повернення залишків теплоносія на ТЕЦ.

Першу операцію виконують на ТЕЦ. Залежно від роду теплоносія си­стеми теплопостачання поділяють на водяні та парові. Перші дістали по — ширення для теплопостачання сезонних споживачів гарячої води і тепло­ти на опалення. Парові системи використовують для технологічного теп­лопостачання до споживачів високотемпературного теплоносія. Практика показала такі переваги водяних систем теплопостачання порівняно з па­ровими:

— можливість змінити температуру в системі в широкому діапазоні (20…200 °С);

— повніше використання теплоти від ТЕЦ;

— немає втрат конденсату;

— менші втрати теплоти в навколишнє середовище в теплових мережах.

До недоліків водяних систем теплопостачання варто віднести:

— підвищену витрату електроенергії на транспортування води в ме­р ежах;

— підвищену втрату теплоносія через розриви та аварії в теплових мер ежах;

— жорсткий гідравлічний зв’язок між ділянками мережі через високу щільність теплоносія;

— залежність температури води в трубопроводах від якості тепло­ізоляції.

Другу операцію централізованого теплопостачання — транспортуван­ня теплоносія до місця споживання — виконують за допомогою теплових мереж. Зазвичай теплові мережі являють собою заглиблені в ґрунт трубо­проводи з теплоізоляцією, розміщені в спеціальних каналах (залізобетон­них або цегельних) або без них (безканальна прокладка трубопроводів).

Третя операція — використання теплоти теплоносія споживачем — по­в’язана з наявністю двох систем: закритою і відкритою.

У закритих системах теплопостачання споживач не витрачає тепло­носій і не відбирає його з мережі, а використовує тільки для транспорту — вання теплоти і передачі її іншому теплоносію (холодній воді) в теплооб­мінниках. У відкритих системах споживач відбирає теплоносій з тепло­вої мережі частково або цілком.

Закриті системи характеризуються стабільністю якості теплоносія, який надходить до споживача, простотою санітарного контролю установ­ки гарячого водопостачання, а також контролю герметичності системи за допомогою датчиків тиску. їх недоліки — складність устаткування й екс­плуатації теплових пунктів (ТП), можливість корозії труб споживача че­рез використання недеаерованої (не очищеної від агресивних розчинених газів) водопровідної води, можливість появи накипу в трубах.

До недоліків відкритих водяних систем належить потреба збільшува­ти потужність водопідготовчих установок, які розраховують на компен­сацію витрат води, яку відбирає споживач із системи. Нестабільність са­нітарних показників у цьому разі потребує використовувати складні схе­ми їх контролю, а також контролювати герметичність системи.

Теплові мережі, по яких транспортують теплоносій до споживача, за­кінчуються ТП. Залежно від кількості споживачів розрізняють індивіду — альні (місцеві) і центральні (групові) ТП. Перші обслуговують одного або декількох споживачів з однаковими параметрами споживання, центральні — групу споживачів (декілька будинків) або цілий район.

Устаткування ТП у кожному конкретному випадку вибирають, щоб повністю задовольнити потреби всіх споживачів у теплоті для системи опалення і для гарячого водопостачання.

Комментарии запрещены.