Країни, що розвиваються
Частка енергії, одержуваної з біомаси в країнах, що розвиваються, становить близько ЗО.. .40 % від всієї споживаної енергії, а в деяких країнах (в основному в Африці) досягає 90 % [2]. Серед країн, що розвиваються поширене виробництво енергії і тепла за допомогою переробки відходів на невеликих біогазових установках. Близько 16 мільйонів господарств по всьому світу використовують енергію для освітлення, обігріву та приготування їжі, вироблену в біогазових установках. Це включає 12 мільйонів господарств у Китаї, 3,7 мільйона господарств в Індії і 140 тисяч господарств в Непалі [3].
Рисунок 1.6- Балона установка в Кот-д’Ивуаре |
Історія сучасного широкомасштабного використання біогазових установок в Китаї налічує більше 50 років. Перші біогазові установки були побудовані в 40-х роках XX століття заможними родинами. З початку 70-х років дослідна робота і біогазові технології були серйозно підтримані урядом Китаю.
У сільських районах Китаю в даний час понад 50 мільйонів людей користуються біогазом в якості палива. Типова біогазова установка має об’єм реактора близько 6…8 м, виробляє 300 м біо — газу на рік, працюючи щорічно від 3 до 8 місяців, і коштує близько
200.. .250 дол. США, залежно від провінції. Більшість установок дуже прості і після певного навчання фермери будують і експлуатують установки самостійно. З 2002 року уряд Китаю виділяє щорічно близько 200 мільйонів доларів на підтримку будівництва біогазових установок. Дотація на кожну установку дорівнює приблизно 50 % середньої вартості. Таким чином, уряд домігся річного зростання кількості біогазових установок до 1 мільйона в рік [3]. На індустріальній основі в Китаї працюють кілька тисяч середніх і великих установок і планується збільшення їх кількості.
В Індії розвиток простих біогазових установок для сільських садиб почалося в 50-х роках XX століття, хоча ще в 1859 році в Бомбеї була побудована перша біогазова установка на базі колонії хворих на проказу для переробки твердих і рідких відходів [2].
Велике збільшення числа біогазових установок, забезпечене урядових підтримкою, спостерігалося у 70-х роках. На сьогоднішній день в Індії працює близько 3,7 мільйона біогазових установок. Міністерство нетрадиційних джерел енергії Індії займалося впровадженням біогазових установок з 1980 року і надавало субсидії та фінансування для будівництва і експлуатації біогазових установок, навчання фермерів, відкриття і роботи сервісних центрів.
У Непалі Програма підтримки біогазових технологій надає технічну експертизу, фінансування і будівництво біогазових устано-
о
вок для господарств з об’ємом реакторів 4…20 м, особливо попу — лярні установки об’ємом 6 м. Крім надання енергії та добрив, в Непалі було відмічено зменшення тяжкості жіночої праці за рахунок скорочення часу на збір дров, а також збільшення річних заощаджень від заміни 25 літрів гасу на господарство біогазом і річних заощаджень від заміни 3 тонн дров та вугілля.
Під час реалізації програми виникли і розвинулися 60 приватних фірм-виробників установок, близько 100 організацій мікрофі — нансування надавали кошти на будівництво установок, були прийняті стандарти якості установок і створена постійна організація з розвитку ринку біогазових технологій [3].
Газифікація і виробництво теплової енергії на біогазових установках є зростаючою галуззю в багатьох країнах, що розвиваються. На Філіппінах біогазові установки виробляють газ для роботи моторів, які мелють рис і працюють на іригацію з 80-х років. Використання біогазу маленькими комерційними компаніями в Індії, Індонезії, Шрі-Ланці (наприклад, у текстильній індустрії чи для просушування спецій, цегли, гуми) окупалося менш ніж за сезон.
Використання біогазових технологій для утилізації стічних вод широко використовується в Азії (особливо в Індії) і Латинській Америці. Сільськогосподарські біогазові установки широко впроваджуються в країнах, що розвиваються і поширюються для вироб-
ництва енергії, добрив і вирішення екологічних проблем, пов’язаних із забрудненням вод гнойовими стоками.