Бурение грунтовых зондов, установка энергетических колодцев

У СРСР наукові основи метанового бродіння досліджувалися, починаючи з 40-х років XX століття. Протягом існування СРСР у теоретичних дослідженнях брали участь інститути системи Акаде­мії наук, а прикладні дослідження проводилися в Академії комуна­льного господарства ім. Памфілова та дослідних і проектних інсти­тутах сільськогосподарського напрямку, таких як: Всесоюзний ін­ститут електрифікації сільського господарства (ВІЕСХ), Українсь­кий науково-дослідний і проектний інститут агропромислового комплексу (УкрНІІгіпросільгосп) та інших [2].

Застосування технології метанового зброджування до сільсь­когосподарських відходів в СРСР було розпочато Г. Д. Ананіашвілі в 1948 р. в Тбіліському філії ВІЕСХ, згодом ЕрузНІІМЕСХ (ЕІМЕ). Там у 1948-1954 рр. була розроблена і побудована перша в СРСР лабораторна та виробнича біоенергетична установка. Виробничий варіант установки був розрахований на утилізацію гною від десяти корів. Переробка проводилася при мезофільною режимі (32…34 °С).Установка забезпечувала питома вихід 1 м газу з 1 м реактора. На основі цього досвіду в популярній літературі («Юний технік», 1959 р. № 6) з’явилося одне з перших повідомлень, що популяризує біогазову технологію, з рекомендаціями щодо її реалізації в умовах приватного господарства. Однак технологія не одержала широкого розповсюдження внаслідок дешевизни енергоресурсів і відсутність великих тваринницьких господарств.

У середині 70-х років, з настанням світової енергетичної кри­зи, керівництво СРСР вирішило проводити в країні політику енер­гозбереження. Крім того, у сільському господарстві стали застосо­вуватися інтенсивні технології, було створено багато великих тва­ринницьких комплексів, які зіткнулися з проблемою утилізації гно­йових стоків. У зв’язку з цим інтерес до біогазових технологій зріс, і в 1981 р. при Держкомітеті з науки і техніки СРСР була створена спеціалізована секція за програмою розвитку біогазової галузі про­мисловості. Пропозиції з розвитку мікробіологічної анаеробної те-

29

хнології увійшли до директивні документи СРСР, але не були за­безпечені належними грошовими і матеріальними ресурсами, бага­то хто з намічає заходи з освоєння технології анаеробної переробки біомаси залишилися невиконаними. Незважаючи на це, не можна назвати період 70-90-х років безрезультатним. За цей час була створена наукова основа технологій мікробіологічної анаеробної переробки біомаси. Було побудовано кілька дослідних установок, одна з яких — у радгоспі «Отре» Латвійської РСР (1982 р., 75 м3). Це були установки дослідницького характеру, на яких відпрацьовував­ся процес переробки біомаси [2].

Найбільшим центром з розробки конструкцій вітчизняних біо — газових установок (а також інших машин та устаткування для пере­робки відходів аграрного виробництва) був Запорізький конструк­торсько-технологічний інститут сільськогосподарського машино­будування (КТІСМ). Зібрані вченими дані лягли в основу створення кількох лабораторних і досвідчених установок, проте до державних приймальних випробувань була допущена лише одна конструкція КТІСМ — Кобос-1.

Установка Кобос-1 була успішно випробувана на базі дослід­ної молочної ферми-лабораторії і схвалена для серійного випуску на заводі в м. Галас Курганської області (Північний Урал).Вона бу­дувалася за програмою освоєння технології анаеробної переробки відходів як варіант серійних установок для тваринницьких госпо­дарств середньої величини — молочно-товарних ферм на 400 голів молочних корів або дрібних свинарських господарств на 4000 сви —

ней. Завод випустив 10 комплектів обладнання, однак після розпаду СРСР фінансування припинилося. З десяти випущених установок три були розподілені на Україні і в Білорусії, п’ять — відправлені до Середньої Азії (дві з яких — у Киргизстан), дві — до Росії. Але впро­ваджена була тільки одна з них — на фермі великої рогатої худоби в Кам’янецькому районі Брестської області Білорусі. Установка пере­робляє 50 м3 гною і виробляє 400… 500 м3 біогазу на добу.

Одна з установок, яка потрапила в Киргизстан, була переоб­ладнана ОФ «Флюид» асоціації «Фермер» і встановлена на базі свинокомплексу ТзОВ «БЕКПР» на 4000 голів в селі Лебедіновка Чуйської області в 2003 році, інша використовується як водозбір­ника в приватному господарстві Ошської області. В даний час в країнах СНД зріс інтерес до отримання енергії та біодобрив шля­хом переробки сільськогосподарських відходів. Цьому сприяють висока вартість енергоресурсів і добрив, а також погіршується стан навколишнього середовища. Проте через низьку інформованість фермерів про практичні шляхи запровадження біогазових техноло­гій, а також високою початкової вартості біогазових установок, за­гальне число біогазових установок, у країнах СНД не перевищує кількох сотень. Аналіз результатів обстеження показав, що для ус­пішної роботи установок в більшості випадків потрібні серйозні конструктивні доробки, забезпечення доступу до сервісного обслу­говування, а також навчання фермерів правилам експлуатації та до­тримання правил техніки безпеки.

Як за кордоном, так і в Україні проектуються біогазові уста­новки. Вони мають різну мету роботи, режимні та конструктивні параметри, вартість та показники роботи. Аналіз та досвід експлуа­тації біогазових установок наведено у Додатку А.

Комментарии запрещены.