Бурение грунтовых зондов, установка энергетических колодцев

Під забрудненням атмосфери розуміють зміну властивостей і погір — шення функцій середовища в результаті викидів забруднювальних речо­вин (твердих, рідких і газоподібних), теплових та радіоактивних викидів і електромагнітного випромінення, шуму, вібрацій тощо з різних джерел. Забруднювальні речовини — це речовини, що негативно впливають на нав­колишнє середовище (прямо або опосередковано в результаті фізико — хімічних перетворень в атмосфері).

Одночасна дія кількох забруднювальних речовин істотно підсилює їх негативний вплив на людину. Наприклад, імовірність онкозахворювань різко зростає, якщо в організм людини потрапляють канцерогенні речови­ни разом із сажистими частинками. Останні дані фахівців з комунальної гігієни свідчать, що токсична дія хімічних речовин у поєднанні з шумом і вібрацією зростає у 2,5 — 3 рази. Унаслідок хімічної взаємодії двох токсич­них речовин можуть синтезуватися нові шкідливі інгредієнти, більш не­безпечні для людини. При взаємодії канцерогенних вуглеводнів і оксидів азоту синтезуються сполуки, що діють на генний фонд людини. На рис. 3.i наведено структурну схему впливу забруднювальних шкідливих речовин на навколишнє природне середовище.

Показані на схемі зв’язки на практиці реалізуються, ефект їх дії зале­жить від сили та інтенсивності цих зв’язків. Слабкі складові цієї системи не привертають до себе уваги, ними зазвичай не займаються. Займаються сильними діями, які проявляються значно сильніше та відволікають на себе увагу фахівців, чим затуляють її від аналізу дій слабких факторів.

У цьому приховано велику небезпеку. Ланцюги дій, які нешвидко проявляються та ведуть до необоротних наслідків, іноді довгий час не помітні. їх можливо зафіксувати лише поглиблено або систематично до­сліджуючи протягом тривалого часу. Навіть нефахівці відносно легко фіксують деякі проявлення (а, в) у їх ранньому стані. Частіше за все по­чинають фіксувати, а потім займатися прямими діями 1 (рис. 3.1). Непря­мі дії 2 складніше фіксувати і реєструвати результат їх компенсації, вияв­ляти потребу та мету природозахисних заходів, отримувати якусь віддачу від результатів їхреалізації.

Аналізуючи зміст рисунка, можна дійти висновку про те, що треба вести роботу, спрямовану на запобігання прямій шкідливій дії теплоенер — гетики на навколишнє середовище, оскільки серед результатів дії (а — е) немає неважливих і тому завдання компенсування комплексу результатів можливого впливу є також комплексним і поетапним.

Паливно-енергетичний комплекс, енергетика, транспорт і промисло­вість — (переважно через процеси, пов’язані з горінням) є основними джерелами антропогенного забруднення навколишнього середовища. За масштабом дії забруднення може бути локальне, регіональне і глобальне.

Розглянемо основні шкідливі газові викиди з погляду їх впливу на нав­колишнє середовище.

Вуглекислий газ С02 утворюється в результаті спалювання викопних видів палива, таких як вугілля, нафта, природний газ, штучне та синтетич­не паливо і біомаса (деревина). Це основа компонента (з триатомних газів), який спричиняє утворення «парникового ефекту». У результаті неповного згорання виділяється також монооксид вуглецю С0 — токсичний газ, що шкідливо впливає на серцево-судинну систему людини.

Щорічно в процесі спалювання органічного палива витрачається близь­ко 10 млрд т кисню, що перетворюється на еквівалентну кількість С02. За останні 20 років XX ст. концентрація С02 в атмосфері зросла на 15 %. Молекули С02 добре пропускають короткохвильове ультрафіолетове со­нячне випромінювання, але поглинають випромінювання в довгохвильо­вому інфрачервоному спектрі частот, що є причиною підвищення темпе­ратури атмосфери.

Зниження концентрації С02 призводить до зниження середньорічної температури планети: якби в атмосфері зовсім не було С02, уся поверхня Землі покрилася б кригою, а середньорічна температура не перевищувала брівня 6…10 °С.

Протягом мільйонів років існувала природна рівновага вмісту С02 в атмосфері, що сьогодні порушується істотно перш за все техногенною діяльністю людства. 0киснювально-відновні реакції горіння органічного палива до середини наступного сторіччя залишаться основою швидко прогресуючої енергетики світу. За цей час уміст С02 в атмосфері може зрости ще в декілька разів. Як наслідок, у найближчому майбутньому слід очікувати потепління клімату Землі.

0днак є й інший погляд. З початку XX ст. до 40-х рр. (відповідно до даних гідрометеорологічних спостережень) середньорічна температура Землі підвищилася приблизно на 0,7 °С, а площа арктичних льодів змен­шилася на 10 %. Пояснювали це збільшенням концентрації С02 в атмо­сфері, зростанням виробництва і споживання енергії, однак за останні 30 років XX ст., незважаючи на збільшення С02 вдвічі, збільшення вироб­ництва і споживання енергії, температура землі не підвищилася, а знизила­ся. Вважають, що в міркуваннях про «парниковий ефект» не взято до уваги вплив аерозолів — дрібних твердих частинок і крапель рідини, що знахо­дяться у зваженому стані в приземному шарі, тропосфері і стратосфері.

Аерозолі і тверді частинки можуть потрапити в атмосферу вже сфор­мованими (пил, зола, сажа). Значна ж їх частина утвориться безпосеред­ньо в атмосфері в результаті хімічних реакцій між газоподібними, рідки­ми і твердими речовинами, включаючи водяну пару.

Аерозолі утворюються в результаті природних процесів, хоча чимала їх частка має антропогенне походження. З 1-3 млрд т/рік частинок різно­го хімічного складу розміром менше 1 мкм, що утворюються над поверх­нею Землі, приблизно 20 % — результат практичної діяльності людини (пил, насичені речовини, токсичні метали: свинець, ртуть, кадмій).

Аерозолі техногенного походження, на противагу триатомним газам, здатні впливати на клімат Землі, але в протилежному напрямку. Тверді частинки розсіюють сонячне світло, тому значна його частина не досягає поверхні Землі. У результаті змінюється тепловий баланс в напрямку зниження температури.

Певну роль у матеріальних балансах процесів горіння твердого і рідко­го палива відіграють тверді продукти згорання, зокрема зола. Зольність палива залежить від його природи і якості переробки. Розрізняють первин­ну золу — залишки мінеральних домішок, що входили до складу палива під час його обробки, вторинну золу — сторонні мінеральні речовини, рівномір — но розподілені в горючій масі палива, і породу — мінеральні речовини, що потрапили в паливо під час його видобутку. Уміст первинної золи в сухій масі палива практично не перевищує 1-1,5 %, породи — 2-2,5 %. Основни­ми характеристиками золи з погляду її впливу на навколишнє середовище є дисперсність, зміщуваність, сипучість, щільність, абразивність і елект­ропровідність.

Викиди можна класифікувати залежно від розмірів частинок: пил — твер­ді частинки розміром 1…150 мкм; туман — тверді або рідкі частинки 0,2.1 мкм; дим — частинки 0,001.0,1 мкм; аерозолі — переважно скупчення газоподібних молекул розмірами від сотих часток до десятків мікрометрів.

Діоксид сірки, або сірчистий ангідрид S02 — один із найтоксичніших газоподібних викидів енергоустановок, становить приблизно 90 % вики­дів сірчистих сполук із димовими газами котлоагрегатів (решта — SO3). Найбільшу кількість сірки містять вугілля і важкі види нафтопродуктів; легкі нафтопродукти містять меншу кількість сірки, і, нарешті, бензин і природний газ практично не мають її у своєму складі.

Діоксид сірки впливає на окиснювання, руйнує матеріали, шкідливо впливає на здоров’я людини. Тривалість його перебування в атмосфері відносно невелика: у порівняно чистому повітрі — 15-20 діб, за наявності великих кількостей аміаку й інших речовин — кілька годин. За наявності

кисню SO2 переходить у SO3 і, завдяки взаємодії з водою Н20, утворює сірчану кислоту. Кінцеві продукти зазначених реакцій розподіляються в такий спосіб: у вигляді осадів на поверхню літосфери — 43 %, на поверх­ню гідросфери — 13 %; поглинаються: рослинами — 12 %, поверхнею гід­росфери — 13 %. Нагромадження сірковмісних сполук здебільшого відбу — вається у Світовому океані. Вплив цих продуктів на людей, тварин, рос­лини та різні інші речовини різноманітний, залежить від їх концентрації та інших чинників навколишнього середовища.

Оксиди азоту утворюються під час спалювання будь-якого з викоп­них видів палива, що містять азотні сполуки. Азот утворює із киснем ряд сполук (N2O, NO, N2O3, NO2, N2O4 і N2O5), властивості яких, активність і тривалість існування різні і слабко залежать від виду і складу палива. Концентрація оксидів азоту визначається режимом і організацією проце­сів горіння палива.

Оксиди азоту шкідливо впливають на здоров’я людини, зумовлюють утворення «парникового ефекту» і руйнацію озонового шару. Крім того, оксиди азоту спричиняють «вимирання лісів», «кислотні дощі» тощо.

Озон 03 утворюється на великих висотах (приблизно 30 км) від взає­модії кисню 02 і ультрафіолетового випромінювання сонця, а також на низьких висотах — у результаті фотохімічних реакцій (зокрема, взаємодії оксидів азоту і гідрокарбонатів). Озон спричиняє «парниковий ефект», «вимирання лісів», негативно впливає на здоров’я людини, культивуван­ня рослин.

Метан СН4 утворюється в результаті розкладання органічних речо­вин, наприклад, у сільському господарстві, у процесі вуглевидобутку, нафто — і газовидобутку, газорозподілу і спалювання біомаси. Метан та­кож є причиною виникнення «парникового ефекту».

Комментарии запрещены.