Бурение грунтовых зондов, установка энергетических колодцев

Характер взаємодії між людством і природою визначається насампе­ред людиною, так званим антропогенним впливом на навколишнє сере­довище. Існуючі моделі розвитку суспільства визначають прямо пропор — ційну залежність між науково-технічним прогресом (символом економіч­ного стану) і споживанням енергії на душу населення. У країнах Західної Європи воно становить більше трьох умовних тонн вугілля на рік (близь­ко 100 ГДж), у США і Канаді цей показник утричі вищий (300 ГДж). Але у більшості країн Африки цей показник у 30-40 разів нижчий.

Проблему використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енер­гії (НВДЕ) у різних галузях народного господарства почали розв’язуватися з другої половини ст. До цього спонукали кризові ситуації: світова

енергетична криза 1973 р. і Чорнобильська катастрофа 1986 р., що змусили більшість країн переглянути свою енергетичну політику щодо темпів і пе­рспектив практичного застосування НВДЕ.

Інтерес у всьому світі до НВДЕ зумовлений двома негативними тен­денціями розвитку традиційної енергетики: швидким виснаженням при­родних ПЕР і забрудненням навколишнього середовиша. За даними ООН, уже до середини XXI ст. можливе виснаження основних видів викопного палива — вугілля і урану (U ).

Особливу роль у виникненні ПЕР на Землі відіграє Сонце. Сонячна енергія протягом мільйонів років була рушійною силою виникнення ро — довиш нафти, газу та твердого палива.

Одним з основних напрямів нетрадиційної енергетики є використання енергії Сонця прямими і непрямими методами. Прямі методи викорис­тання сонячної енергії ґрунтуються на перетворенні променистої енергії Сонця на електричну і теплову, непрямі — дозволяють використовувати кінетичну і потенційну енергію, шо виникає внаслідок сонячного випро­мінювання з біосфери.

Це енергія вітру, біомаси (органічні відходи в господарській діяльності людини, енергетичні плантації), океанів і морів (наприклад, енергія припли­вів і відпливів, температурного градієнта великих товш води), гідроенергія (великих та малих річок, шо виступають як гідроакумулювальні системи).

Сумарний потенційний внесок усіх НВДЕ у світовий енергетичний ба­ланс уже до кінця 2000 р. становив майже 10 %. Об’єм використання окре­мих видів НВДЕ розподіляється так (млн ту. п.): сонячна енергія (нагаряче водопостачання й опалення) — 36; геотермальна енергія — 29; енергія віт­ру — 7; енергія біомаси — 7; інші види енер гії — 7 (усь ого — 86 млн ту. п.).

Світова енергетична криза 70-х рр. і усвідомлення наслідків Чорно­бильської катастрофи зробили свою справу: світове співтовариство шукає «нову енергію», насамперед у напрямі використання НВДЕ (табл. 2.6).

Потреба і можливість розвитку в Україні цього напряму зумовлені такими причинами:

— дефіциго м тр адиційних для Укр аїни ПЕР;

— дисбалансом у розвитку енергетичного комплексу України, орієнто­ваного, по-перше, на централізоване електро — і теплопостачання та, по-друге, на значне (понад 40 %) виробництво енергії на АЕС у той час, як немає власного виробництва ядерного палива, технологій утилізації і переробки відходів АЕС, а також виробництв для модер — ніз ації у статку в ання діючих АЕС;

— наявністю науково-технічної і промислової бази, придатної для виробництва практично усіх видів устаткування нетрадиційної енергетики;

— сприятливими клімато-метеорологічними умовами для викорис­тання основних видів НВДЕ.

Виходячи з географічних, науково-економічних та екологічних фак­торів для України доцільно розглядати використання таких НВДЕ, як енергія Сонця, вітру, біомаси, малих рік, геотермальна енергія, ресурси яких подано в табл. 2.7.

Використання відновлюваних джерел енергії дозволить знизити спо­живання дефіцитних для України нафтопродуктів (загальний об’єм при­близно 300 млн т у. п./рік) на 5-6 %, зокрема за рахунок використання геліоресурсів — на 1,7 %, вітроенергії — на 2,8 %; геотермальної енергії — на 0,1 %; біогазу — на 0,2 %; гідроенергії рік — на 0,9 % (великих — 0,6 %, малих — 0,3 %).

Комментарии запрещены.